Малёк попал в колодец весной.
Воды озера поднялись,потом спали.
Путь в отчий дом преградила непроплываемая суша.
Так он остался в холодной,тёмной воде,снизу били несколько чистейших ключей,и малёк даже начал обживаться.Он научился плавать вверх-вниз,компесируя недостаток пространства виртуозными полётами-паденьями в родной стихии.
Он прекрасно рос-в корме:мелких водорослях,мошках -не было недостатка.Малёк даже ощущал преимущество своего своеобразного аквариума-здесь некого было бояться.Никаких тебе щук и прочих неприятных встреч...
Но,увы,опасность неуловима.Малька случайно зачерпнули в лейку.
И он выпал блестящим лучиком на грядку,задыхаясь,забился,смешивая серебро чешуек с землёй.
Равнодушный взгляд,и кто-то на миг заслонивший ему солнце ушел полоть.
-Сынок,кинь уклейку курам!Надо же из колодца выловил.
Каждый вздох малька был всё судорожней и тяжелее.Его подхватили маленькие пальчики.
Ребёнок узнал ребёнка .Малёк малька.
Оба они так недавно оказались здесь....
И маленький человек,задыхаясь понёсся к озеру с баночкой,в которой болтался малёк.
Мальчик выпустил его с плота.
И улыбнулся -рыбка уплыла-он успел.
-Папа,я его кинул,-крикнул он отцу.
Но тот ,не расслышав,машинально кивнул...
Григорьева Лада,
С-Петербург Россия
Мне 37 лет.
Живу в С-Петербурге.
По образованию филолог.
Люблю деревню, землю.
Люблю ощаться с детьми. e-mail автора:ludabashko@gmail.com
Прочитано 5650 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4.33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
